Я, Деніел Блейк

59-річний тесляр із Ньюкасла опиняється у скрутному становищі після інфаркту, через який він більше не може працювати. Попри те, що лікар визнав його непридатним до праці, Деніел Блейк звертається за державною допомогою, але дізнається, що має продовжувати пошуки роботи, інакше на нього чекають санкції. Те, що мало бути простим оформленням допомоги, перетворюється на плутанину з бланками, візитами до установ та суперечливими правилами, з якими він, як людина, що ніколи не користувалася комп'ютером, абсолютно не вміє мати справу.

Під час відвідувань центру зайнятості Деніел знайомиться з Кеті, матір'ю-одиночкою двох дітей, яку поселили в житло далеко від рідного міста. Між ними виникає міцний зв'язок: вони підтримують одне одного під тиском системи, яка, здається, створена лише для того, щоб виснажити людину. Водночас Деніел знаходить підтримку серед колишніх колег та сусідів.

Режисером цієї драми став Кен Лоуч. Це вісімнадцята стрічка з двадцяти його повнометражних фільмів, що вийшла після картини «Зала Джиммі» та перед фільмом «Вас не було на місці». Сценарій написав постійний співавтор режисера Пол Лаверті, а продюсером виступила Ребекка О'Брайен. Роль Деніела виконав Дейв Джонс, Кеті зіграла Гейлі Сквайрс, а її дітей — Бріана Шанн та Ділан Маккірнан. Спільне виробництво Бельгії, Об'єднаного Королівства та Франції принесло фільму близько 16 мільйонів доларів у світовому прокаті. На IMDb стрічка має рейтинг 7,8 на основі 68 000 голосів, на TMDB — 7,7 від 1 576 користувачів, а критики оцінили її на 8 з 10 за результатами 184 рецензій, що свідчить про більш теплий прийом з боку фахівців, ніж глядачів.