Поль Ґімар (Paul Guimard)

Поль Ґімар (Paul Guimard) - , відомий з робіт у таких проектах: «Intersection» (1994), «Перехрестя» (1994),

Поль Гімар (3 березня 1921 – 2 травня 2004) був французьким письменником, відомим тим, що поєднував свою пристрасть до літератури з любов’ю до моря. Його найвідомішим твором став роман «Речі життя» (Les Choses de la Vie), за мотивами якого Клод Соте зняв однойменний фільм із Ромі Шнайдер та Мішелем Пікколі у головних ролях, повністю змінивши фінал історії.

Гімар народився в Сен-Марс-ла-Жайї (Луара-Атлантика). Він був одружений з Бенуат Грульт. Після невдалого навчання в приватній школі Сен-Станіслас у Нанті він розпочав кар'єру журналіста. Під час Другої світової війни він працював кореспондентом провінційної газети L'Echo de la Loire, а пізніше обіймав посаду випускового редактора іншого регіонального щоденника L'Ouest-Eclair. Протягом чотирьох років він висвітлював питання французького радіо- та телемовлення на сторінках авторських колонок видання Tribune de Paris.

У 1945 році він написав комедію «Сьоме небо», яка короткий час йшла в театрах. Його літературна кар'єра розпочалася у 1956 році з успішного, відзначеного нагородами роману «Фальшиві друзі». Через рік вийшов його наступний нагорождений твір «Вулиця Гавра».

У 1960 році Гімар разом зі своїм другом Антуаном Блонденом написав у Парижі комедію «Найкращий друг». Роком пізніше він опублікував роман «Іронія долі», який, подібно до «Вулиці Гавра», досліджує роль випадку в людських стосунках. Ця книга стала основою для фільму Едуарда Молінаро.

З моменту обрання Франсуа Міттерана президентом Франції у 1981 році і до серпня 1982 року Гімар виконував спеціальне доручення президента. «Мій єдиний жаль полягає в тому, що під час перебування в Єлисейському палаці мені не вдалося домогтися створення Академії моря», — зазначав Гімар, стверджуючи, що цей досвід «не був спланованим, а став лише одним довгим випадком».

З 1982 по 1986 рік Гімар був членом органу з нагляду за аудіовізуальними комунікаціями. Після десятирічної перерви він повернувся до літератури. Він опублікував нарис про Жираду «Жираду? Алло!...» (1988), а також такі романи, як «Збіг обставин» (1990), «Кам'яний вік» (1992) та «Першопрохідці» (1997).

У 1993 році він отримав нагороду за досягнення протягом життя від Фонду князя П'єра Монакського.

Поль Гімар помер в Ієрі (Вар). Його дружиною була французька феміністка та оптимістична письменниця Бенуат Грульт, яка поділяла його любов до навігації. Стилі обох авторів у цьому сенсі дещо збігалися: останні праці Грульт («Кораблі серця») є більш ностальгічними, тоді як «братній» роман Гімара, також присвячений людській долі та морю («Погана погода»), більше акцентує увагу на ролі людської волі у протистоянні з фатумом.

Більшість романів Гімара присвячені ролі випадковості в житті (зокрема «Іронія долі»), часу та розумінню людиною прихованих та іронічних структур, у яких вона опиняється в пастці. Його остання робота («Погана погода») описує глибоку трансформацію героя, який за драматичних обставин нарешті усвідомлює цінність життя та важливість особистого вибору, змінюючи своє безнадійне життя на краще.

Найбільш значущі роботи Поль Ґімар (Paul Guimard)

Вся фільмографія Поль Ґімар (Paul Guimard)