Поль Ґімар (Paul Guimard) - , , , Сценарій відомий з робіт у таких проектах: «The Things of Life» (1970), «Les Choses de la vie» (1970), «Intersection» (1994), «Перехрестя» (1994),
Поль Гімар (3 березня 1921 – 2 травня 2004) був французьким письменником, відомим тим, що поєднував свою пристрасть до літератури з любов'ю до моря. Його найвідомішим твором став роман «Речі життя» (Les Choses de la Vie), за мотивами якого Клод Соте зняв однойменний фільм із Ромі Шнайдер та Мішелем Пікколі, повністю змінивши фінал історії.
Гімар народився в Сен-Марс-ла-Жайї (Луара-Атлантика). Він був одружений з Бенуат Груль. Після незадовільних успіхів у приватній школі Сен-Станіслас у Нанті він розпочав кар'єру журналіста. Під час Другої світової війни він працював кореспондентом провінційної газети L'Echo de la Loire, а пізніше обіймав посаду випускового редактора іншого регіонального щоденника L'Ouest-Eclair. Протягом чотирьох років він висвітлював питання французького мовлення на сторінках авторських колонок Tribune de Paris.
У 1945 році він написав комедію «Сьоме небо», яка короткий час йшла в театрах. Його літературна кар'єра розпочалася в 1956 році з успішного, відзначеного нагородами роману «Фальшиві друзі». Через рік вийшов його наступний нагороджений твір «Вулиця Гавр».
У 1960 році Гімар разом зі своїм другом Антуаном Блонденом написав у Парижі комедію «Найкращий друг». Роком пізніше він опублікував роман «Іронія долі», який, подібно до «Вулиці Гавр», досліджує роль випадку в людських стосунках. Книга стала основою для фільму Едуарда Молінаро.
З моменту обрання Франсуа Міттерана президентом Франції у 1981 році й до серпня 1982 року Гімар виконував спеціальне доручення президента. «Мій єдиний жаль полягає в тому, що під час перебування в Єлисейському палаці мені не вдалося домогтися створення Академії моря», — сказав Гімар, стверджуючи, що цей досвід «не був спланованим, а став лише одним довгим випадком».
З 1982 по 1986 рік Гімар був членом органу з нагляду за аудіовізуальними комунікаціями. Після десятирічної перерви він повернувся до літератури. Він опублікував оповідання про Жироду «Жироду? Алло!...» (1988), а також такі романи, як «Збіг обставин» (1990), «Кам'яний вік» (1992) та «Новачки» (1997).
У 1993 році він отримав нагороду за досягнення протягом життя від Фонду князя П'єра Монакського.
Поль Гімар помер в Ієрі (Вар). Його дружиною була французька феміністка та письменниця-оптимістка Бенуат Груль, яка поділяла його любов до навігації. Стилі обох письменників у цьому плані дещо збігалися; пізніші роботи Груль («Кораблі серця») є більш ностальгічними, тоді як «братній» роман Гімара, також присвячений людській долі та морю («Погана погода»), більше акцентує увагу на ролі людської волі на противагу фатуму.
Більшість романів Гімара присвячені ролі випадковості в житті (переважно «Іронія долі»), часу та розумінню людиною прихованих та іронічних структур, у яких вона опиняється в пастці. Його остання робота («Погана погода») описує масштабну трансформацію героя, який за драматичних обставин нарешті усвідомлює ціну життя та важливість особистого вибору, змінюючи своє безнадійне життя на краще.