Поль Ґімар (Paul Guimard)

Поль Гімар (3 березня 1921 – 2 травня 2004) був французьким письменником, відомим тим, що поєднував свою пристрасть до літератури з любов'ю до моря. Його найвідомішим твором став роман «Речі життя» (Les Choses de la Vie), за мотивами якого Клод Соте зняв однойменний фільм із Ромі Шнайдер та Мішелем Пікколі, повністю змінивши фінал історії.

Гімар народився в Сен-Марс-ла-Жайї (Луара-Атлантика). Його дружиною була Бенуа Грульт. Після незадовільних успіхів у приватній школі Сен-Станіслас у Нанті він розпочав кар'єру журналіста. Під час Другої світової війни він працював кореспондентом провінційної газети L'Echo de la Loire, а згодом обіймав посаду випускового редактора іншої регіональної щоденної газети L'Ouest-Eclair. Протягом чотирьох років він висвітлював питання французького мовлення на сторінках авторських колонок Tribune de Paris.

У 1945 році він написав комедію «Сьоме небо», яка короткий час йшла в театрах. Його літературна кар'єра розпочалася у 1956 році з успішного, відзначеного нагородами роману «Хибні друзі». Ще один нагороджений твір, «Вулиця Гавра», з'явився роком пізніше.

У 1960 році в Парижі Гімар разом зі своїм другом Антуаном Блонденом написав комедію «Найкращий друг». Через рік він опублікував «Іронію долі», яка, як і «Вулиця Гавра», досліджує роль випадку в людських стосунках. Книга стала основою для фільму Едуара Молінаро.

З моменту обрання Франсуа Міттерана президентом Франції у 1981 році й до серпня 1982 року Гімар виконував спеціальне доручення президента. «Мій єдиний жаль полягає в тому, що під час перебування в Єлисейському палаці мені не вдалося домогтися створення Академії моря», — зазначав Гімар, стверджуючи, що цей експеримент «не був керованим, а був лише одним довгим випадком».

З 1982 по 1986 рік Гімар був членом органу з питань аудіовізуальних комунікацій. Після десятирічної перерви він повернувся до літератури. Він опублікував оповідання про Жироду «Жироду? Алло!...» (1988), а також такі романи, як «Поєднання обставин» (1990), «Кам'яний вік» (1992) та «Новачки» (1997).

У 1993 році він отримав нагороду за досягнення протягом життя від Фонду князя П'єра Монакського.

Поль Гімар помер в Ієрі (Вар). Його дружиною була французька феміністка та оптимістична письменниця Бенуа Грульт, яка поділяла його любов до навігації. Стилі обох авторів у цьому плані дещо збігалися; останні роботи Грульт («Кораблі серця») є більш ностальгічними, тоді як «братній» роман Гімара, також присвячений людській долі та морю («Погана погода»), більше підкреслює роль людської волі у протистоянні з фатумом.

Більшість романів Гімара присвячені ролі випадковості в житті (зокрема «Іронія долі»), часу та розумінню людиною прихованих та іронічних структур, у яких вона опиняється в пастці. Його остання робота («Погана погода») описує глибоку трансформацію героя, який за драматичних обставин нарешті усвідомлює ціну життя та важливість особистого вибору, змінюючи своє безнадійне життя на краще.