Марк Сендріч (Mark Sandrich)

З Вікіпедії, вільної енциклопедії. Марк Сандріч (при народженні: Марк Рекс Голдстайн) (26 жовтня 1900 — 4 березня 1945) був американським режисером, сценаристом і продюсером єврейського походження.

Будучи одним із найобдарованіших і найменш визнаних режисерів 1930-х і початку 1940-х років, Сандріч навчався на інженерному факультеті Колумбійського університету, коли випадково потрапив у кінобізнес. Відвідавши друга на знімальному майданчику, він помітив, що режисер має проблему з постановкою кадру, і запропонував свою пораду. Це спрацювало. Після цього він розпочав роботу в кіно у відділі реквізиту, а в 1927 році став режисером, спеціалізуючись на кількох короткометражних комедіях. Наступного року він зняв свій перший повнометражний фільм, але після появи звукового кіно повернувся до короткометражок. У 1933 році він зняв короткометражний фільм «Отже, це Гарріс!» (So This Is Harris!), який отримав премію «Оскар». Згодом він повернувся до повнометражних стрічок, переважно комедій, зокрема до фільму «Хіпс, хіпс, ура!» (Hips, Hips, Hooray!) із дуетом Берта Вілера та Роберта Вулзі. У 1934 році Сандріч отримав своє перше велике режисерське замовлення — мюзикл «Весела розлучена» (The Gay Divorcee) з Фредом Астером і Джинджер Роджерс, який мав успіх.

Наступного року він зняв фільм «Цилиндр» (Top Hat), який вважається найкращою стрічкою легендарного танцювального дуету; картина була досконалою в усіх аспектах, включаючи музику та хореографію. Сандрічу вдалося бездоганно поєднати всі ці елементи. Після цього вийшло кілька інших фільмів, таких як «Слідуй за флотом» (Follow the Fleet), «Потанцюємо?» (Shall We Dance) та «Безтурботна» (Carefree). У 1940 році Сандріч залишив студію RKO і перейшов до Paramount, яка запропонувала йому бути не лише режисером, а й продюсером. У цій якості він створив ще кілька успішних фільмів, зокрема два з Джеком Бенні — «Бак Бенні їде знову» (Buck Benny Rides Again) та «Люби свого ближнього» (Love Thy Neighbor), випущені в 1940 році, а також романтичну комедію «Жайворонок» (Skylark) з Клодетт Кольбер та Реєм Мілландом. Проте, хоча всі ці стрічки були хітами, найкращим досягненням Сандріча став фільм 1942 року «Готель "Святковий індіанський захід"» (Holiday Inn) з Фредом Астером і Бінгом Кросбі та музикою Ірвінга Берліна. Цей мюзикл-комедія почав створюватися напередодні вступу Америки у Другу світову війну. Він мав достатньо серйозних підтонів, щоб відобразити настрій того часу, і блискуче представив Кросбі та Астера як артистів, що змагаються за одну жінку. Також фільм представив пісню «Біле Різдво» (White Christmas) у виконанні Кросбі, яка протягом п'ятдесяти двох років залишалася найпопулярнішою піснею в історії за кількістю продажів. Фільм «Так гордо ми вітаємо!» (So Proudly We Hail!) був адаптацією хітової п'єси, яку Сандріч спродюсував і зняв. Стрічка була надзвичайно популярною та успішною; у ній знялися Едріан Бут і Джордж Рівз — артисти, яких Сандріч планував вивести на рівень зірок після війни. Проте цього не сталося.

У 1945 році, перебуваючи на етапі препродакшну сиквела «Готелю "Святковий індіанський захід"» під назвою «Блакитне небо» (Blue Skies) з Бінгом Кросбі та музикою Ірвінга Берліна, а також обіймаючи посаду президента Гільдії режисерів, Сандріч раптово помер від серцевої недостатності. На той час він був одним із найавторитетніших і найвпливовіших режисерів Голлівуду, якого поважали колеги та керівництво студій. Його сини, Марк Сандріч-молодший і Джей Сандріч, також стали успішними режисерами. Він був похований на цвинтарі Home of Peace.

Опис вище взято зі статті Вікіпедії «Mark Sandrich», ліцензія CC-BY-SA, повний список авторів доступний у Вікіпедії.