Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)

Мілен Демонжо (Mylène Demongeot) - відома з робіт у таких проектах: «Набережна Орфевр, 36» (2004), «Фантомас» (1964), «Фантомас розбушувався» (1965), «» (2009), «» (2022),

Мілен Демонжо (справжнє ім'я Марі-Елен Демонжо; 29 вересня 1935 – 1 грудня 2022) була французькою акторкою кіно, телебачення та театру, а також письменницею, чия кар'єра охоплювала сім десятиліть і включала понад 100 робіт у французьких, італійських, англійських та японських фільмах. Демонжо стала зіркою у віці 21 року, зігравши роль Абіґейль Вільямс у фільмі "Випробування" (1957), за що отримала номінацію на премію BAFTA як найбільш перспективна нова акторка, а також приз за найкращу жіночу роль на соціалістичному міжнародному кінофестивалі "Карлові Варі". Серед інших відомих ролей у кіно – Ельза у фільмі Отто Премінгера "Будьте сумними" (1958) разом із Деборою Керр та Девідом Нівеном, а також Міледі де Вінтер у фільмі "Три мушкетери" (1961).

Ця "ветеранка кіно", яка розпочала свою кар'єру як одна з блондинок-секс-символів 1950-х і 1960-х років, зуміла уникнути стереотипів, досліджуючи різні жанри кіно, включаючи трилери, вестерни, комедії, пригодницькі фільми, історичні фільми, а також навіть пеплу, такі як "Ромул і сабінянки" (1961) з Роджером Муром або "Золото для Цезаря" (1963).

Демонжо також має велику кількість шанувальників завдяки трилогії "Фантомас", де вона зіграла роль Елен Гурн разом з Луї де Фюнесом та Жаном Маре: "Фантомас" (1964), "Фантомас на волі" (1965) та "Фантомас проти Скотланд-Ярду" (1967). Через тридцять років вона знову з'явилася в одній з найуспішніших французьких комедійних трилогій, зігравши роль мадам Пік у фільмах Фаб'єна Онтен'єнта "Будинок для літніх людей" (2006), "Будинок для літніх людей 2" (2010) та "Будинок для літніх людей 3" (2016).

Вона двічі була номінована на премію "Сезар" як найкраща акторка другого плану за фільми "36 квартал" (2004) та "Французька Каліфорнія" (2006). У 2007 році вона була нагороджена орденом "За заслуги у мистецтві та літературі" Французької Республіки. У 2017 році вона була нагороджена орденом Почесного Легіону етологом та неврологом Борисом Цирульніком, з рангом кавалера.

Вона залишалася популярною до своєї смерті від раку перитонеальної порожнини. На момент її смерті вона знімалася у фільмі Томаса Жілу "Будинок для літніх людей" (2022) разом з Жераром Депардьє, який став одним з найуспішніших фільмів 2022 року у Франції. Президент Еммануель Макрон, через офіційну трибуну Єлисейського палацу, висловив глибокі почесті її пам'яті, зазначивши: "Ми віддаємо шану кар'єрі великої постаті французького кіно, яка вміла сяяти у всіх жанрах, надихаючи всіх французів".

Демонжо народилася у вересні 1935 року в Ніцці, на Лазурному Березі, у родині Альфреда Жана Демонжо, який народився в Ніцці 30 січня 1897 року (він був сином Марі Жозеф Марселя Демонжо, військового, та Клотильди Фассонне ді Клавезана, італійської графині), та Клаудії Трубнікової, яка народилася 17 травня 1904 року в Харкові (Україна, Російська імперія). Її батьки, які самі були акторами, познайомилися в Шанхаї, Китай, де народився її зведений брат Леонід Івантов від першого шлюбу її матері, 17 грудня 1923 року в Харбіні.

Як і сотні інших видатних діячів сцени та кіно в Європі, вона навчалася в "Cours Simon" у Парижі, де її однокурсниками були Жан-П'єр Кассель, Клод Беррі та Гі Бедо. Вона була класичною піаністкою, і її першою мрією було стати професійною музиканткою.

Джерело: Стаття "Mylène Demongeot" з англійської версії Вікіпедії, ліцензія CC-BY-SA 3.0.

Найбільш значущі роботи Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)

Вся фільмографія Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)