Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)

Мілен Демонжо (народилася як Марі-Елен Демонжо; 29 вересня 1935 — 1 грудня 2022) була французькою кіно-, теле- та театральною актрисою та письменницею, чия кар'єра охопила сім десятиліть і понад 100 робіт у французьких, італійських, англомовних та японських постановках. Демонжо стала зіркою у віці 21 року завдяки ролі Ебігейл Вільямс у фільмі «Плавильня» (1957), за яку вона була номінована на премію BAFTA як найперспективніша новачка в головних кіноролях і отримала приз найкращій актрисі на соціалістичному Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах. Серед інших помітних кіноролей — Ельза у фільмі Отто Премінгера «Привіт, смутку» (1958) разом з Деборой Керр і Девідом Нівеном, а також Міледі де Вінтер у «Трьох мушкетерах» (1961).

«Ветеранка кіно», яка починала як один із блондинкових секс-символів 1950-х і 1960-х років, вона змогла уникнути амплуа, досліджуючи багато кіножанрів, зокрема трилери, вестерни, комедії, пригодницькі фільми, історичні стрічки та навіть пеплуми, такі як «Ромул і сабінянки» (1961) разом з Роджером Муром або «Золото для Цезарів» (1963).

Демонжо також має культових шанувальників завдяки трилогії про Фантомаса, де вона зіграла Елен Гурн поруч із Луї де Фюнесом і Жаном Маре: «Фантомас» (1964), «Фантомас розкутий» (1965) та «Фантомас проти Скотленд-Ярду» (1967). Через тридцять років вона знову зіграла в одній із найуспішніших комедійних трилогій Франції у ролі мадам Пік у фільмах Фаб'єна Онтен'є «Кемпінг» (2006), «Кемпінг 2» (2010) та «Кемпінг 3» (2016).

Вона двічі була номінована на премію «Сезар» як найкраща актриса другого плану за фільми «36 набережна Офевр» (2004) та «Французька Каліфорнія» (2006). У 2007 році вона була призначена Командором Ордена мистецтв і літератури Французької Республіки. У 2017 році етолог і невролог Борис Сирульник посвятив її в Лицарі Почесного легіону.

Вона залишалася популярною до своєї смерті від раку очеревини. На момент смерті вона знімалася у фільмі Тома Гілу «Будинок престарілих» (2022) разом з Жераром Депардьє, який став одним із найбільших касових хітів 2022 року у Франції. Через офіційну трибуну Єлисейського палацу президент Еммануель Макрон висловив їй довгу шану, зазначивши: «Ми вітаємо кар'єру великої постаті французького сьомого мистецтва, яка вміла сяяти в усіх його жанрах, щоб зворушити всіх французів».

Демонжо народилася у вересні 1935 року в Ніцці (Приморські Альпи), була донькою та єдиною дитиною Альфреда Жана Демонжо, що народився в Ніцці 30 січня 1897 року (сина військового кар'єриста Марі Жозефа Марселя Демонжо та італійської графині Клотильди Фоссонне ді Клавезана), і Клаудії Трубникової, що народилася 17 травня 1904 року в Харкові (Україна, Російська імперія). Її батьки, обоє актори, познайомилися в Шанхаї, Китай, де 17 грудня 1923 року в Харбіні народився її зведений брат Леонід Івантов від першого шлюбу матері.

Як і сотні інших видатних європейських постатей театру та екрана, вона навчалася в «Cours Simon» у Парижі, де її однокурсниками були Жан-П'єр Кассель, Клод Беррі та Гі Бедос. Вона мала класичну освіту піаністки, і її першим прагненням було стати професійною музиканткою...

Джерело: Стаття «Mylène Demongeot» з англійської Вікіпедії, ліцензія CC-BY-SA 3.0.