Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)

Мілен Демонжо (Mylène Demongeot) - відома з робіт у таких проектах: «Fantomas Unleashed» (1965), «Фантомас розбушувався» (1965), «Fantomas» (1964), «Фантомас» (1964), «Fantomas vs. Scotland Yard» (1967),

Мілен Демонжо (народилася як Марі-Елен Демонжо; 29 вересня 1935 — 1 грудня 2022) була французькою кіно-, теле- та театральною актрисою, а також письменницею. Її кар'єра охопила сім десятиліть і включала понад 100 ролей у французьких, італійських, англомовних та японських проектах. Демонжо стала зіркою у віці 21 року завдяки ролі Ебігейл Вільямс у фільмі «Суд над відьмами» (1957), за яку вона була номінована на премію BAFTA як найперспективніша новачка у головних кіноролях та отримала приз найкращій актрисі на соціалістичному Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах. Серед інших помітних кіноролей — Ельза у фільмі Отто Премінгера «Привіт, смутку» (1958) разом з Деборой Керр і Девідом Нівеном, а також Міледі де Вінтер у «Трьох мушкетерах» (1961).

Будучи «ветераном кіно», яка починала як один із блондинкових секс-символів 1950-х і 1960-х років, вона змогла уникнути амплуа, працюючи в багатьох жанрах, включаючи трилери, вестерни, комедії, пригодницькі фільми, історичні стрічки та навіть пеплуми, такі як «Ромул і сабінянки» (1961) разом з Роджером Муром або «Золото для Цезарів» (1963).

Демонжо також має культових прихильників завдяки трилогії про Фантомаса, де вона зіграла Елен Гурн поруч із Луї де Фюнесом і Жаном Маре: «Фантомас» (1964), «Фантомас розкутий» (1965) та «Фантомас проти Скотленд-Ярду» (1967). Через тридцять років вона знову зіграла в одній із найуспішніших комедійних трилогій Франції у ролі мадам Пік у фільмах Фаб’єна Онтен’є «Кемпінг» (2006), «Кемпінг 2» (2010) та «Кемпінг 3» (2016).

Вона двічі була номінована на премію «Сезар» як найкраща актриса другого плану за фільми «36 набережна Офевр» (2004) та «Французька Каліфорнія» (2006). У 2007 році вона отримала звання Командора Ордена мистецтв і літератури Французької Республіки. У 2017 році етолог і невролог Борис Сирульник посвятив її в Лицарі Національного ордена Почесного легіону.

Вона залишалася популярною до самої смерті від раку очеревини. На момент смерті вона знімалася у фільмі Тома Жилу «Будинок престарілих» (2022) разом із Жераром Депардьє, який став одним із найбільших касових хітів 2022 року у Франції. Через офіційну трибуну Єлисейського палацу президент Еммануель Макрон висловив їй глибоку шану, зазначивши: «ми вітаємо кар'єру великої постаті французького сьомого мистецтва, яка вміла сяяти в усіх його жанрах, щоб зворушити всіх французів».

Демонжо народилася у вересні 1935 року в Ніцці (Приморські Альпи), була донькою та єдиною дитиною Альфреда Жана Демонжо, народився в Ніцці 30 січня 1897 року (сина військового Марі Жозефа Марселя Демонжо та італійської графині Клотильди Фоссонне ді Клавезана), та Клаудії Трубникової, що народилася 17 травня 1904 року в Харкові (Україна, Російська імперія). Її батьки, які також були акторами, познайомилися в Шанхаї, Китай, де в Харбіні 17 грудня 1923 року народився її зведений брат Леонід Івантов від першого шлюбу матері.

Як і сотні інших визначних європейських постатей театру та кіно, вона навчалася в «Cours Simon» у Парижі, де її однокурсниками були Жан-П'єр Кассель, Клод Беррі та Гі Бедос. Вона мала класичну освіту піаністки, і її першим прагненням було стати професійною музиканткою...

Найбільш значущі роботи Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)

Вся фільмографія Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)