Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)

Мілен Демонжо (Mylène Demongeot) - відома з робіт у таких проектах: «Fantomas Unleashed» (1965), «Фантомас розбушувався» (1965), «Fantomas» (1964), «Фантомас» (1964), «Fantomas vs. Scotland Yard» (1967),

Мілен Демонжо (народилася Марі-Елен Демонжо; 29 вересня 1935 — 1 грудня 2022) була французькою кіно-, теле- та театральною актрисою, а також письменницею. Її кар'єра охопила сім десятиліть і включала понад 100 робіт у французьких, італійських, англомовних та японських постановках. Демонжо стала зіркою у віці 21 року завдяки ролі Абігайль Вільямс у фільмі «Спека» (1957), за яку вона була номінована на премію BAFTA як «найперспективніша новачка в головних кіноролях» та отримала приз найкращій актрисі на соціалістичному Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах. Серед інших помітних кіноролей — Ельза у фільмі Отто Премінгера «Привіт, смуток» (1958) разом з Деборой Керр та Девідом Нівеном, а також Міледі де Вінтер у «Трьох мушкетерах» (1961).

Будучи «ветераном кіно», вона починала як один із білявих секс-символів 1950-х і 1960-х років, проте змогла уникнути амплуа, працюючи в багатьох жанрах, включаючи трилери, вестерни, комедії, пригодницькі фільми, історичні стрічки та навіть пеплуми, такі як «Ромул і сабінянки» (1961) разом з Роджером Муром або «Золото для Цезарів» (1963).

Демонжо також має культовий статус завдяки трилогії про Фантомаса, де вона зіграла Елен Гурн разом із Луї де Фюнесом та Жаном Маре: «Фантомас» (1964), «Фантомас розв'язує руки» (1965) та «Фантомас проти Скотленд-Ярду» (1967). Через тридцять років вона знову зіграла в одній із найуспішніших французьких комедійних трилогій, втіливши образ мадам Пік у фільмах Фаб'єна Онтен'єнта «Кемпінг» (2006), «Кемпінг 2» (2010) та «Кемпінг 3» (2016).

Вона двічі була номінована на премію «Сезар» як найкраща актриса другого плану за фільми «36 Кє де Орфевр» (2004) та «Французька Каліфорнія» (2006). У 2007 році вона була відзначена званням Командора Ордена мистецтв і літератури Французької Республіки. У 2017 році етолог і невролог Борис Сирульник ввів її до Національного ордена Легіону Честі зі званням Кавалера.

Вона залишалася популярною до самої смерті від раку очеревини. На момент її відходу вона знімалася у фільмі Тома Гілу «Будинок для літніх людей» (2022) разом із Жераром Депардьє, який став одним із найуспішніших фільмів 2022 року у Франції. Через офіційну трибуну Єлисейського палацу президент Еммануель Макрон висловив їй глибоку шану, зазначивши: «Ми вшановуємо кар'єру великої постаті французького сьомого мистецтва, яка вміла сяяти в усіх його жанрах, щоб зворушити всіх французів».

Демонжо народилася у вересні 1935 року в Ніцці (Приморські Альпи), була єдиною дитиною Альфреда Жана Демонжо, що народився в Ніцці 30 січня 1897 року (сина кадрового військового Марі Жозефа Марселя Демонжо та італійської контеси Клотильди Фоссонне ді Клавезани), та Клаудії Трубнікової, яка народилася 17 травня 1904 року в Харкові (Україна, Російська імперія). Її батьки, обоє актори, познайомилися в Шанхаї, Китай, де 17 грудня 1923 року в Харбіні народився її зведений брат Леонід Івантов від першого шлюбу матері.

Як і сотні інших визначних європейських постатей театру та екрана, вона навчалася в «Cours Simon» у Парижі, де її однокурсниками були Жан-П'єр Кассель, Клод Беррі та Гі Бедос. Вона була піаністкою з класичною освітою, і її першим прагненням було стати професійною музиканткою. ...

Найбільш значущі роботи Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)

Вся фільмографія Мілен Демонжо (Mylène Demongeot)