Ірен Річ (Irene Rich)

З Вікіпедії

Ірен Річ (13 жовтня 1891 – 22 квітня 1988) була американською акторкою, яка працювала як у німих, так і у звукових фільмах, а також на радіо.

Річ працювала з Віллом Роджерсом, який використовував її у восьми фільмах, зокрема "Вода всюди" (1920), "Дивний сусід" (1920), "Просто називайте мене Джим" (1920), "Хлопці залишаються хлопцями" (1921) та "Непосидючий дурник" (1921). Вона часто грала ролі жінок з вищого суспільства, як, наприклад, у екранізації "Вентилятора леді Віндермір" (1925) та у фільмі "Королева Юкону" (1940).

У двох із її останніх фільмів вона грала роль дружини та матері, яка живе на кордоні: вона була матір'ю персонажа Гейл Рассел у фільмі "Ангел і негідник" (1947) Джона Вейна; у фільмі "Форт Апачі" (1948) Джона Форда вона зіграла місіс О'Раурк, дружину сержанта О'Раурка (Варда Бонда).

У 1930-х роках Річ багато працювала на радіо. З 1933 по 1944 рік вона вела національну програму з серією міні-драм під назвою "Дорогому Джону" (також відома як "Шоу Ірен Річ"). Її партнером був актор Гейл Гордон (який пізніше зіграв роль "Містера Муні", боса Люсі Болл, у телевізійному серіалі).

Річ брала участь у театральних постановках, зокрема у "Семи ключах до Балптейт" (1935), де головну роль зіграв Джордж М. Коган, автор п'єси, а пізніше – у "Як дівчата йдуть" (1948).

Ірен Річ має дві зірки на Алеї слави в Голлівуді: одну за її внесок у кіноіндустрію за адресою 6225 Hollywood Boulevard та одну за її внесок у радіоіндустрію за адресою 6150 Hollywood Boulevard.