Spot Fuera de Campo

Скільки важить світло? — запитує Кларисе Ліспектор. Воно важить стільки ж, скільки камера. Воно важить стільки ж, скільки людина, яка її вмикає. Вагу їхнього серця. Їхніх давніх романів. А ще воно важить трохи більше, бо є їхні спогади, деякі з яких незабутні. Але який сенс вираховувати. Який сенс називати. Кілограми. Слова. Від цього світло зникає. Я помилявся, Кларисе, світло не зважують, його знімають. І той, хто його знімає, має нести той тягар, що приходить разом із баченням світла, тягар бажання побачити його знову. Я знав чоловіка, у якого, щойно він вмикав камеру, з'являлося світло. І йому так подобалося його знімати, що він підійшов дуже близько до сонця. Але він сказав мені, що це не те світло. Те світло з'являється, коли ми сидимо й чекаємо в темряві. Як у кінотеатрі? — запитав я його. І тоді він більше не захотів мені відповідати.