Чому так страшно слідувати мрії?

Мабуть, це місце - найдоречніше місце для публікації такого питання. Оскільки всі тут - люди творчі, ті, хто знаходиться в пошуках омріяної ролі або захмарних гонорарів. І я не збираюся ділити на два ті поняття мрії і грошей, бо бажання можуть бути як моральні, так і матеріальні. Для розгляду цієї теми, можливо, я виділю час, а зараз хотілося б звернути на стежку моєї першочергової теми...

Так, усі нормальні люди ставлять собі цілі, йдуть до них і, йдучи, мріють кожен про своє. Я, наприклад, завжди уявляю своє життя вже ніби-то маючи те, що зараз тільки наважуюся уявити. То, знаєте, колись почула, що мріяти треба правильно (замість "я хотіла б" вживати "я отримала/зробила/маю") і вже інакше не можу. Здається, що Всесвіт почує моє неправильно побудоване бажання і проігнорить, як клишній десь напідпитку написане мною повідомлення. Так само з Богом... Я вірю в нього і не цураюся своєї віри! І хоча я не можу похизуватися походами до церкви не те, що у неділю зранку, а й навіть на великі свята, проте я часто звертаюся до нього в своїх речах не з проханнями, а з подякою. Як і до звичайної людини, яка чимось тобі допомогла! Я вірю (і те також колись десь почула), що справжня щира подяка збільшує твої шанси на допомогу, коли ти її потребуватимеш! Тому вважаю, що будь-яка твоя позиція (щодо релігії, політики чи громадянства) у першу чергу повинна жити в тебе там, куди тичуть пальцем, доводячи силу свого кохання. Ніякі показові вистави не доведуть тебе туди,  куди зможе доставити віра. То до чого я все ж таки? А до того, що не знаю, з чиєю допомогою, але всі ми (хто дійсно чогось бажає) знаходимо те, до чого йшли хтось довго і важко, а у когось шлях був надлегким і коротким. Але коли перед нами відкриваються горизонти мрії, деякі пасують ( так як зробила я свого часу, але дуже сподіваюся, що зможу ще виправити це) перед невидимими просторами, відчуваючи себе неспроможними підкорити цю гладь. Коли ти стоїш на порозі мрії, ще навіть не укусивши цього загадкового плоду, ти вже думаєш про те, що він отруйний і тільки одиницям вистачає наснаги все ж перевірити. І знаєте що? А немає ніякої отрути у цих мріях! Єдиний отруйник реальності - наші думки... думки про те, що ми не зможемо... І кожного разу ловлячи себе на думці, що все відбувається, як повинно і ми цього заслуговуємо, ми продовжуємо боятися... Боятися власних мрій.Чому ж так страшно?!.