Дарина Присягіна

Я гадаю, можна записувати російською, але саме володіння українською мовою вважаю гідним уваги, саме тому і почала викладати про себе нею. З дитинства, вже 10 років, я пишу вірші, російською мовою. У віршах моя душа. У період війни на моїй Батьківщині в мене було найпалкіша тяга до писання. У день я могла написати від 3 до 5-6 віршів на одному подиху. Кожен раз ставлячи крапку, мені було замало, здавалось, що я ще не все розповіла зошиті, не всі думки і подумки відтворила,не всі почуття розкрила. То була рядки кохання, болю, погляд на життя, любов найрідніших, емоції від книжки, від краси природи, війна.. З того часу моя любов до поезії ще дужче в мені палала, я почала шукати свою Музу. Майже не кожен день заходила у маленьку бібліотеку, де полиці з історичними романами вже вітали мене як рідну, повз них проходила, шукаючи ті самі книжки, ті самі душі: рос. М.Цветаева,А.Ахматова,А.Блок... Мені не потрібні були інші, не цікавили інші імена, - у них я бачила себе. Десь я, може, копіювала стиль написання, риму, думку. Я шукала те, що у себе ще не бачила, але ніколи не втрачала Себе. Тоді мені тільки-но виповнилось 14 років. Ще кілька років я тримала таку марку, зменшивши кількість до 1-2 віршів, потім важкий випускний рік, незабаром іспити, інститут, і я була повністю там. Моя любов до писання знайшла мене і у творах літератури у школі, підготовка до твору на іспиті, мені це все в радість. У 11 класі мені запропонували взяти учать у Міському конкурсі віршів «Лист солдату», всі писали українською, це було не головною, але бажаною умовою. В мене вже був відповідний вірш, і перекладати його було би дикістю, та писати новий чомусь тоді не лежала душа. Завжди знала, що писати для чогось, когось важче і не так тягне, ніж коли рветься з середини. Ми вирішили залишити так. Серед скількох віршів українською мовою мій один вірш російською став тим самим переможним .. На жаль, моя грамота їхала-їхала до мене з області, та не доїхала,було смутно, але ці емоції перекрили цю ситуацію. Далі участь у Всесвітньому конкурсі на ЕССЕ «Я-європеєць». Моя думка на цю тему одразу же зустріла безліч протиріч, але я наполягла своїм кураторам, що саме так бачу і підлаштовуватися під «так потрібно» не збираюсь. Увійшла у 100 кращих робіт. Ніде не зачислили, тому навіть через рік завуч моєї школи спитала дозволу взяти мій текст кудись ще. У школі, взагалі, я була активною, саме моя грамотність і вміння розмовляти ,декламувати ,стояти перед публікою зачепили організаторів заходів, тому я їх вела. У всіляких святах грала якусь роль, наприклад, Новий Рік ніколи не викликав бажання бути Снігуркою або тематичною ведучою, я полюбляла епатаж одразу, екстравагантність, тому усі новорічні свята не обходились без Баби-Яги та Відьми,хоча у житті я дуже добрий, щирий і великодушний «персонаж».