– Аляска, сер? – Ні, пане, Розточчя! (з архіву)

Блог Ярослава Рачковського

Для людей, про яких піде мова, звична справа запрягти пару непосидючих собак і, залежно від пори року, здійснити прогулянку на санях чи візку. Їхні захоплення – природа та спорт. А мешкають вони не на далекій Алясці, а поблизу Львова, на Розточчі. Культивуючи екзотичний для України їздовий спорт, молоді люди не лише вдало організовують дозвілля, але й успішно захищають честь України на міжнародному рівні. Та час від часу їм доводиться брати тривалі паузи у змагальному процесі. Чим вони спричинені, я дізнавався у Жовкві.

Що означає бути собакою?

Собак випустили з вольєру. А їм цього тільки й треба було. Гасати сибірські хаскі полюбляють понад усе. Та, почувши відповідну команду, Мон Амі слухняно підбіг до господаря і дозволив одягти спеціальне спорядження. Натомість Ата виявилася більш практичною особою і одягати на шию «ярмо» дозволила не відразу. Тим не менше, за кілька хвилин пара псів, запряжених у спеціальний скутер, мчала околицею Жовкви. У полі й відбулося чергове тренування членів спортивного клубу “Мій друг”. З-поміж інших місцевих аматорів їздового спорту, яких загалом близько десятка, найдосвідченіший і найвправніший Любомир Скіп. У його активі третє місце на престижному турнірі “Євроканікрос”, сьоме на юнацькому чемпіонаті світу, нагороди інших представницьких змагань.

Зрозуміло, спостерігати, як він долає трасу на чолі екіпажа скутера, цікаво. Швидкість руху та азарт членів команди приємно вражають. Та залишатися виключно спостерігачем кореспондент, тобто, я, не хотів. Та й не випадало. Тож, отримавши дозвіл, тимчасово перекваліфікувався у наїзника. Щоб додати гостроти відчуттям, не став вивчати увесь перелік команд управління упряжжю. Тому й кількох хвилин вистачило, аби вповні відчути усі численні принади швидкої їзди бездоріжжям. До ролі пішохода я повернувся, переповнений емоціями. У той момент вважав за недоцільне запитувати у Любомира, чим саме привабив його їздовий спорт. Здавалося, все й так зрозуміло. Натомість поцікавився, у який спосіб екзотична для наших країв дисципліна прижилася на Розточчі.

- Кілька років тому на запрошення польської сторони вихованці Жовківського центру дитячої та юнацької творчості побували у місті Помєхувку, - розповідав юнак. – Там і розпочалася співпраця з членами місцевого спортклубу “Біле ікло”, які тривалий час культивують популярний у багатьох країнах світу їздовий спорт. Невдовзі жовківчани поповнили ряди членів цього клубу. Принагідно зазначу, перед вступом кожен претендент проходить спеціальну процедуру. Відбувається вона цікаво й весело. Обличчя потенційного члена клубу розмальовують, на шию вішають упряж. Далі він має з’їсти з мисочки без допомоги рук шоколад, чіпси тощо, а також виконати кілька завдань, наприклад, тягти візок із наїзником, пройти дистанцію з перешкодами на чотирьох кінцівках із зав’язаними очами. У такий спосіб намагаються привернути увагу до необхідності гарного ставлення до собаки, до того факту, що лише спільними зусиллями можна досягти успіхів у перегонах. Людина наче має відчути, що означає бути запряженою собакою. Після такої процедури, мабуть, ніхто не зможе нечемно поводитися з чотириногим другом. Варто зауважити, що за правилами змагань підганяти собаку на трасі можна лише командами. Будь-яка фізична дія заборонена.

Українцювлаштували овації

Любомир також повідомив, що невдовзі польські приятелі подарували собаку породи сибірський хаскі. Ним заопікувалися його батьки. А сам він не лише допомагав доглядати, але й захопився перегонами. Досягнувши певного рівня майстерності, став виступати на правах легіонера за команду “Біле ікло”. Здебільшого у Польщі. Успіхів довго чекати не довелося. Запрошували їхати на змагання в інші країни, але через брак коштів від пропозицій зазвичай відмовлявся.

Незабаром вдалося заснувати клуб аматорів їздового спорту на теренах Розточчя. Його назва “Мій друг” відповідає кличці першого чотириногого члена клубу. Згодом до нього приєдналася подруга – Ата. В обох собак відмінні родоводи. Особливу повагу викликає родовід Мон Амі. Адже його батько ставав чемпіоном Польщі, один дід – чемпіоном Франції, інший – чемпіоном США.

Спостерігаючи за поведінкою хаскі, складалося враження, що вони дружелюбні та надзвичайно віддані господарям. Водночас Любомир зауважив, що у жилах собак цієї породи тече й вовча кров, тож виробити у них агресивний характер – не проблема. Питання лише, навіщо?

Цікаво, що полюбляють вони навіть солодощі. Якось на змаганнях Мон Амі знайшов у салоні автомобіля пакет із дитячим харчуванням і поласував ним... Відчистити сидіння від залишків було не легко, та карати собаку не стали – провину він компенсував вдалим проходженням дистанції.

Хаскі вартують чималих грошей. А переможці престижних змагань тим паче. Тож не дивно, що їздовим собакам (Мон Амі й Ата – не виняток) фіксують спеціальні чіпи, які дозволяють швидко знайти тварин у разі зникнення. Інформація про собак внесена навіть до бази даних Інтерполу.

- Чи багато юнаків і дівчат стали активними членами вашого клубу?

- Охочих випробувати себе було і є чимало. Однак для поїздок на змагання (перегони тоді проходили лише за кордоном) коштів у них немає. Тому ентузіазм у багатьох згасає, - зауважив Любомир.

- Все ж на кількох змаганнях ви побували?

- Так. Здебільшого ми брали участь у заходах, організованих нашими партнерами з клубу “Біле ікло”. У таких випадках витрачали гроші лише на дорогу.

- Поділися, будь ласка, найяскравішими враженнями від змагань.

- Окрім захопливого проходження складних трас, особливо запам’яталося відкриття турніру в Помєхувку, що біля Варшави. На відміну від чисельних за складом збірних інших країн, до складу української команди увійшов лише я. Коли, під час урочистого відкриття, йшов, тримаючи синьо-жовтий прапор, глядачі у знак підтримки влаштували справжні овації. Цей епізод не забуду ніколи.

- А чи вдало тоді виступив?

- Без нагороди додому не повернувся. Більше того, єдиний екіпаж з України виступив краще, ніж команда Швейцарії, яка прибула в Польщу у заповненому розкішному автобусі.

Абстрагуватися від реалій вкрай важко

- Чи зверталися члени клубу до владних структур та бізнесменів з пропозицією посприяти розвитку їздового спорту, - запитав я у керівника клубу “Мій друг” Оксани Скіп.

- Звісно, зверталися. Кілька разів за сприяння відділу фізичної культури та спорту райдержадміністрації нам навіть частково компенсували витрати. Та переважно розраховували на свої сили.

- Свого часу за участі керівництва області та району на околиці села Зіболки в рамках програми заходів “Року Польщі в Україні” відбулося представлення їздового спорту на наших теренах. Байдужих до показових виступів клубів “Мій друг” та “Біле ікло” серед поважних гостей годі було знайти. Тоді прозвучало чимало слушних думок щодо необхідності культивування цієї унікальної для України дисципліни. Чи відбулися позитивні зміни?

- Змін ми практично не відчули. Щоправда, було заплановано знову провести табори для української та польської молоді за участі аматорів їздового спорту.

- Коли востаннє клуб брав участь у змаганнях і коли чергові старти?

- З часу останніх виступів минуло багато часу. Попередній зимовий цикл пропустили цілком. А в планах – поїздка у Польщу на традиційні весняні перегони. Після того, як наш клуб зареєстрували у Міжнародній федерації їздового спорту, запрошення надходять звідусіль. Наприклад, на листопад – грудень вже є чотири пропозиції, в тому числі, змагатися на черговому чемпіонаті світу. Зрозуміло, що без допомоги, зокрема, владних структур, поїхати туди не зможемо.

До речі, пані Оксана наголосила, що у багатьох європейських країнах займатися перегонами у собачих упряжах модно й престижно саме серед держслужбовців та успішних бізнесменів. Турніри проходять у мальовничих місцях. Наприклад, у Корчевій над Бугом (Польща) екіпажі долають трасу, прокладену поблизу древнього замку. Спортивну частину заходу вдало доповнює насичена культурна програма. Актори, одягнені у середньовічні строї, розважають присутніх цікавими виставами.

Швидко минули кілька годин, проведених серед аматорів швидкої їзди. Наприкінці розмови Любомир відверто зауважив:

- Є у мене мрія. Виникла вона, коли лише розпочинав опановувати ази їздового спорту. У той час побував за кордоном на спеціалізованих базах, де займаються розведенням їздових собак та культивують перегони. Тоді твердо вірив, що коли виросту, таку ж базу зможу відкрити й у Жовкві. Щоб набути необхідних знань, вступив у академію ветеринарної медицини. Та чим далі дорослішаю, звикаюсь із думкою, що до втілення мрії справа, мабуть, не дійде.

Залишаючи подвір’я родини Скіпів, ще раз підійшов до вольєра, щоб попрощатися з Мон Амі й Атою. Зупинився і спробував уявити, що перебуваю на Алясці часів, описаних у творах Джека Лондона… Та не зміг. Вкрай важко абстрагуватися від реалій сьогодення.

Варто знати!

На думку фахівців, їздове собаківництво виникло кілька тисячоліть тому на північному сході Азії. Середня швидкість руху упряжі засніженими трасами приблизно 15 – 17 кілометрів за годину. Максимальна – значно вища і залежить від породи собак. Без вантажу вона може подолати 250 кілометрів за 15 годин, 750 - за 3 доби. Добротною дорогою упряж із дванадцяти - чотирнадцяти собак здатна везти тривалий час до тонни вантажу, бездоріжжям - не більше 500 кілограмів.

Як спортивний захід із чіткими правилами перегони в собачих упряжах виникли на початку минулого століття на Алясці. Окрім змагань на санях, наїзники вправляються також у канікросі (собака тягне бігуна), скіджорингу (собака тягне лижника), байкджорингу (собака тягне велосипедиста). Окремо проводяться перегони на спеціальних скутерах.

Опублікований:07 Лютого 2019 09:18
Перегляди:731 статистика
Коментарі:0
Популярність:2
Автор:

Коментарі
Коментарі
RSS коментарі блогу

Зображення буде фізично видалено з нашого серверу і його неможливо буде відновити. Продовжити видалення?

© ACMODASI, 2010 - 2024

Всі права захищено.
Матеріали (торгові марки, відео, зображення і тексти), що знаходяться на цьому сайті належать їх правовласникам. Заборонено використовувати будь-які матеріали з цього сайту без попередньої домовленості з їх власником.
При копіюванні текстових та графічних матеріалів (відео, зображення, тексти, скріншоти сторінок) з цього сайту активне посилання на сайт www.acmodasi.com.ua обов'язково має супроводжувати такий матеріал.
Адміністрація сайту не несе відповідальності за будь-яку інформацію розміщену на цьому сайті третіми особами.