Іти до кінця чи звернути зі шляху?

Більшу частину свідомого життя я точно знала, ким хочу бути і що хочу робити. Мене завжди дивували ці "відприски суспільства", які стрибають у стрімку течію життя - кудись віднесе і добре. Хоча з тенденцією збільшення кількості таких, відчуваєш себе більше тим відприском, якого течія не хоче нікуди нести і він пхнеться сам своїми силами туди, де колись у мріях поставив собі фінішний прапорець.

І от я пхнулась-пхнулась туди, вже і прапорець побачила, ось-ось і вирву його з землі, щоб встромити в нове бажане місце, а ні!.. Заплуталася... І не розумію, чи туди я йшла весь цей час, чи мій то взагалі прапорець? Чи це просто дурнуватий страх, про який я писала постом раніше?

 А у вас таке буває? Коли щось іде не так перед фінішом і вам страшенно хочется навіть не здатися, а просто побігти іншим шляхом? Як з цим боротися? І чи потрібно? Чи може то ткчія нарешті підключилась і доля зве туди, де ти дійсно повинен бути?