Від банджі-джампінгу до роуп-джампінгу і назад?

Про банджі-джампінг я дізнався досить давно, коли готував розлогу статтю про залізничний міст, споруджений поблизу водоспаду Вікторія - одного з найбільших і наймальовничіших у світі. Захопливий та видовищний африканський атракціон - стрибки з вільним падінням із височенного мосту над повноводною рікою у виконанні екстремалів, до ніг яких прикріплено еластичний гумовий канат, настільки привернув мою увагу та настільки приємно вразив, що практично відразу я зрозумів - це, так би мовити, моє!

Тоді я ще не знав. чи культивується така розвага на наших теренах, не знав також, що є різновиди стрибків зі значної висоти з амортизацією - роуп-джампінг, бейс-джампінг... Та відтоді став регулярно цікавитися цією тематикою і шукати в Інтернеті відповідну інформацію. Незабаром з'ясував, що і в Україні є чимало сміливців, яким до снаги випробувати себе у такий неординарний спосіб. І думку про те, що й мені, мабуть, варто спробувати стрибнути, я вже навіть не намагався відганяти від себе.

Зважаючи зокрема на те, що найпоширенішим різновидом екстремального джампінгу у нас є роуп-джампінг, тобто, стрибки з висотних об'єктів зі системою альпіністських мотузок і спорядження, зупинився саме на ньому. Щоправда, стрибки у просторих приміщеннях, а також із будівель мене не надто приваблювали. Безумовно, вони також захопливі та видовищні, проте, як на мене, у цих випадках практично відсутня романтична складова, яка натомість притаманна стрибку з ефектного мосту над бурхливою чи навіть не надто бурхливою водоймою. Таким чином, залишилося тільки чекати слушної нагоди для спроби реалізації своєї мрії.

Не в моєму характері домовлятися про щось навіть дуже важливе заздалегідь. Саме тому я стрибнув із найвищого мосту в Україні, в принципі, мимохідь. Чому саме з найвищого? Та, мабуть, тому, що у питаннях, до яких мені не байдуже, я - максималіст. Щоправда, з цього приводу особливо не радію, адже збереженню душевної рівноваги такий підхід зазвичай не сприяє.

Так от, у травні минулого року я разом зі своїм давнім другом, з яким знайомі ще від часу військової служби, вирушили його автомобілем у дводенний експрес-тур, запланувавши побувати на традиційному фестивалі повітроплавання у Кам'янці-Подільському, а також відвідати місцеву фортецю та фортецю у Хотині. Вранці другого дня мандрівки, після того, як завдяки команді ще одного давнього приятеля, досвідченого пілота повітряної кулі, нам випало долучитися до іншого захоплення - повітроплавання, ми рушили у напрямку Хотина. Та неподалік згаданого вище автомобільного мосту, що носить назву "Стрімка лань", я попросив товариша затриматися там і пояснив навіщо. Він був дуже здивований, проте відмовляти мене не став.

Опинившись на мості та крокуючи назустріч обладнаному місцю для роуп-джампінгу, я поглянув вниз, у напрямку річки Смотрич, у такий спосіб намагаючись пересвідчитися, чи не зникло у мене бажання здійснити вільне падіння над водною гладдю. На превелику радість виявилося, що бажання не зникло.

Не зупинятимусь на залагодженні формальностей, необхідних перед відповідальною справою - стрибком із висоти у п'ятдесят чотири метри. Зазначу тільки, що весь процес там належно організовано - команда професіоналів, що надавала послуги роуп-джампінгу, діяла чітко та впевнено. Тож не минуло, мабуть, і десяти хвилин, як я у споряджені стояв обабіч перил і спостерігав за хлопцем, що, опинившись на спеціальному помості, з радісним вигуком стрибнув униз...

Минуло ще декілька хвилин і дійшла моя черга спробувати долучитися до когорти роуп-джамперів. Інструктор пояснив, коли саме мені можна буде стрибати і я без зайвого поспіху став наближатися сходинками до згаданого вище помосту. Невдовзі після того, як я опинився у потрібному місці, почув відлік, завершення якого відповідало команді стрибати…

Ось тут, мабуть, варто відповісти на одне із запитань, які найчастіше задають мені друзі та знайомі після того, як дізнаються про мій перший досвід у роуп-джампінгу, а саме: чи довго я наважувався на стрибок? Відповідь: трішки більше секунди. Вважаю, що це - хороший показник, особливо, якщо взяти до уваги почуту мною дещо пізніше історію. Йдеться про випадок, що мав місце у той час, коли банджі-джампінг і роуп-джампінг тільки починали поширюватися на наших теренах. Якось досвідчені екстремали, в активі яких були зокрема десятки стрибків із парашутом, вирішили випробувати себе в інший спосіб і отримати нові враження, стрибнувши із мосту з амортизацією. Та несподівано з'ясувалося, що не всі вони були готові до стрибка з відносно незначної висоти, але без парашута. А один із них взагалі змусив себе рушити вниз тільки з третьої спроби!

Повертаючись до мого стрибка, хочу запевнити - сумніви у тому, чи взагалі варто стрибати, у мене не виникали, адже осоромитися, чи то пак, зганьбитися, перед людьми, що зібралися на місці проведення атракціону, я дозволити собі ніяк не міг навіть при тому, що серед них перебував тільки один мій знайомий - колега, який, звісно, із розумінням сприйняв би мою теоретичну відмову від джампу...

Окрім цього, переконаний, що не варто вважати себе найрозумнішим, тим паче, у питаннях, з якими не надто обізнаний. Маю на увазі, що у даному випадку я довіряв людям, які є професіоналами у цій сфері, а від випадковостей, звісно, ніхто ніколи ніде не застрахований.

Нарешті дійшла черга поділитися враженнями від, мабуть, найцікавішого у цій історії, власне стрибка, і паралельно відповісти на ще одне популярне запитання – чи мені було страшно? Звісно, як і, мабуть, більшість людей, я не можу сказати, що взагалі не боюся висоти, проте мені ніхто як слід не пояснив, чому саме у цьому випадку має бути особливо страшно, а сам я не настільки метикуватий, щоб збагнути чи здогадатися.)) Для мене стрибок із мосту суттєво не відрізняється за сумнівами у доцільності його здійснення та побоюваннями щодо його наслідків від, скажімо, пересування ліфтом з тією тільки різницею, що поїздка у кабіні ліфту багатоповерхового будинку - річ пересічна, а стрибок над поверхнею води в альпіністському спорядженні - річ непересічна.

Водночас погоджуюсь із тим, що, окрім страху перед, м'яко кажучи, жорстким приземленням, може виникнути побоювання щодо того, як взагалі реагуватиме організм на вільне падіння з чималої висоти. Універсальної відповіді для усіх тут, зрозуміло, немає, до того ж, цю подію зазвичай супроводжують багато об'єктивних і суб'єктивних чинників, тож можна тільки робити певні припущення. Особисто я вирішив наперед не впадати у паніку з цього приводу, а до розгляду даного питання постаратися повернутися вже після повернення на тверду поверхню...))

Отже, працівник екстремального атракціону завершив відлік і невдовзі я, намагаючись дотримуватися його настанов, почав робити рухи, схожі на спробу підтягнутися на перекладині, і відштовхнувся від помосту на перилах мосту...

Так от, лечу це я, лечу і перше враження, яке вкарбувалося у пам'яті - відчуття того, що від мене у цій ситуації вже практично нічого не залежить. А відчуття це, до речі, мені дуже не подобається. Все ж, звісно, довелося з ним змиритися. Також запам’яталося відчуття своєї ваги під час стрибка - хоча вона у мене не надто велика, проте у вільному польоті вага якось по-особливому відчувається. Далі зрозумів, що здійснити політ у спосіб, запланований мною раніше, не вдасться, адже керувати своїми рухами і навіть гукнути щосили було досить складно. Висновок - над технікою стрибка, безперечно, ще треба працювати і працювати.))

З огляду на те, що вільне падіння навіть з найвищого мосту в Україні триває тільки близько двох секунд, то до найнижчої точки стрибка я дістався дуже швидко, але з адреналіновим піднесенням, неабиякою радістю і почуттям виконаного обов'язку.)) Амортизатори спрацювали як слід, тож невдовзі вони вже гойдали мене у різних напрямках і водночас повертали по колу, чого теж не полюбляю. Та це, звісно, дрібниця, тим паче, що тривав такий хаотичний рух не довго.

Я знав, що внизу, на березі річки, мене очкує інший працівник атракціону - той, який мав допомогти мені опинитися на суходолі. І тут ледь не дійшло до курйозу. Так от, я став потроху наближатися до хлопця на березі і зрештою ми змогли дістати один одного руками. Але мені треба було невдовзі відпустити його руку, продовжити своє гойдання і тільки після наступного заходу юнак мав остаточно допомогти мені дістатися берега. Однак у вирі емоцій я забув вчасно розімкнути дружнє рукостискання, через що небагато забракло, аби він опинився у воді. Та все ж небажаної купелі вдалося уникнути і зовсім скоро я успішно приземлився, після чого рушив стежиною вгору на міст, де мене привітали з дебютом у роуп-джампінгу працівники атракціону, вручивши пам'ятний сувенір із позначкою про виконаний мною стрибок. Принагідно я поцікавився, чи часто до роуп-джампінгу долучаються ті, кому більше сорока. У відповідь один з організаторів екстремальної розваги зокрема повідомив, що найстаршому стрибуну на їх атракціоні було шістдесят п’ять років!

Привітав мене, звісно, і товариш, який зізнався, що "відмовлявся повірити" у те, що я стрибнув, навіть тоді, коли я вже стрімко летів униз.))

Головним підсумком цієї пригоди для себе вважаю здатність здійснити, на мій погляд, яскравий непересічний вчинок і водночас дотримати свого слова, адже перед стрибком я неодноразово запевняв співрозмовників, що не знаю причини, через яку мав би відмовитися від роуп-джампу.

Далі - від підсумків до планів. Невдовзі після стрибка з найвищого мосту в Україні, який подарував непересічні емоції, прийшло розуміння того, що тепер роуп-джампінг на наших теренах мене навряд чи особливо цікавитиме, принаймні найближчим часом, адже покращити попередній показник висоти стрибка з мосту тут наразі ніде. Тож, мабуть, варто шукати реальні закордонні варіанти для виконання джампу в альпіністському спорядженні... Чи, може, повернутися, так би мовити, до витоків, тобто, до банджі-джампінгу і стрибнути за допомогою гумового канату, прикріпленого до ніг. У цьому випадку, переконаний, нових надзвичайних емоцій мені не забракне, навіть якщо стрибати з меншої висоти!

А от у відповідь на ймовірне запитання, чи можу порадити комусь виконати такий стрибок, скажу наступне: мій мінімальний досвід у роуп-джампінгу не дає мені жодного права комусь радити стати учасником цього вражаючого атракціону. Безпосередньо у мене не було сумнівів у тому, варто стрибати чи не варто. Якщо б вони були, то я, мабуть, не стрибнув би...