Про вродливу заможну розумницю (казка для дорослих)

Йшов легінь широким шляхом. Йшов-йшов та й побачив посеред шляху великий камінь, а на камені напис: "Вліво підеш - із красунею знатимешся, вправо підеш - із багатійкою знатимешся, вперед підеш - із розумницею знатимешся і з нею одружишся". Поміркував юнак та й вирішив піти вліво. Спершу йшов він лісом, потім плив човником, згодом ліз на гору. Коли зліз із гори, потрапив на галявину. На галявині стояла хатинка. Біля хатинки на сонечку грілася красуня, якої він зроду не бачив. Лише поглянув на неї, одразу поцілувати захотів. Із проханням про поцілунок до неї звернувся. Вона ж у відповідь поцікавилася, що отримає взамін. "А що ж ти хочеш?", - запитав легінь. "Чи є у тебе багатство велике?", - дізнавалася дівчина. "Є багатство велике", - запевнив її гість. "Пообіцяй мені своє багатство, дозволю поцілувати", - своєю чергою запевнила господиня. Юнак довго не розмірковував і багатство віддати пообіцяв. Вона тоді на поцілунок погодилася. Та, поцілувавши красуню, юнак про обіцяне багатство не згадав. Одразу ж залишив дівчину, вийшов із хатини і повернувся назад до каменя. Прочитавши напис знову, вирішив піти вправо. Припускав, що багатійці не потрібне буде його багатство. Спершу ліз він на гору, потім йшов лісом, згодом плив човником. Зійшов на берег, а перед ним та ж галявина, та ж хатинка, та ж дівчина на сонечку гріється. Вона зраділа, що він так швидко до неї з багатством повернувся. Хлопець зітхнув, багатство віддав, але з дівчиною не залишився - знову до каменя пішов. "Краще я з розумницею знатимусь", - сказав сам собі і рушив уперед. Спершу плив човником, потім ліз на гору, згодом йшов лісом. Вийшов із лісу, дивиться, а перед ним та ж галявина, та ж хатинка, та ж дівчина на сонечку гріється. "Невже знову вона?", - здивувася легінь. Здивувався і замилувався, адже і красуня, і багатійка вже, і розумниця, адже свого таки досягла... "Тож хіба не хороша дружина?", - запитав сам у себе. Підійшов до неї, познайомилися вони краще, закохалися і незабаром одружилися.